Творчість передусім!Дві якості потрібні митцю: почуття Київ – батьківщина Булгакова, Рильського, Кольцова, Бердяєва, Волошина... Видатних, талановитих людей свого часу. Перший писав романи, другий – вірші, третій – захоплюючі репортажі та статті. Кожен з них любив своє рідне місто, дихав з ним одним повітрям, мріяв одними мріями... І тому з-під їхнього пера виходили геніальні рядки, які досі змушують читачів хвилюватися, радіти, думати, приймати рішення. Саме почуття любові до рідного міста об’єднало небайдужих киян у громадський рух „Кияни передусім!”, змусило їх самостійно боротися зі знищенням історичних пам’яток, житлово-комунального господарства, медичної сфери, дитячої інфраструктури... боротися за своє право жити у рідному місті. А допомагає їм у цьому, як їхнім відомим попередникам, творчість. Саме тому на офіційному сайті громадської організації „Кияни передусім” відкривається нова рубрика „Творчість передусім”, де будуть публікуватися творчі доробки небайдужих киян. Свої роботи можна надсилати на електронну адресу info@peredusim.kiev.ua.
ВЕСЕННИЙ ЛЕСПод весенними лучами Растекается ручьями Леса зимнего наряд. На проталинах опушки Синих пролісок макушки В небо синее глядят. Почки впитывают просинь, Обнажая нежный лист…
Задохнувшись, сердце просит: - Стой, мгновенье! Задержись! Не спеши, останься с нами, Насладиться дай тобой.
Но неслышными шагами Время мчится по прямой – Без задержки, без возврата, В двуединстве «есть» и «нет».
Радость встречи, боль утраты – Жизни миг. И долгий след.
БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ
Я співчуваю майже всім: Старим і зайвим, бідним, хворим; І тим, хто місце вже нагрів, І тим, хто дряпається вгору...
Бо нас єднає всіх одне – За день прийдешній гне тривога: А що, як щастя обмине, А лихо – ступить до порога?
Проте, найбільш мені шкода Дітей, що в сутінках епохи Живуть, первісна мов орда, Добра не знаючи нітрохи.
То що чека на них в житті? І що життю від них чекати? Дитинству б в пестощах рости, А не на смітнику конати.
Пани обранці! Схаменіться! Народ іде у небуття – А вам багатство власне сниться. Нема дітей – нема життя.
СУББОТНИЙ ВЕЧЕР
Дом старый вижу под шатровой крышей И двор большой, заросший муравой, И старый сад, где яблони и вишни Шатер ветвей плетут над головой.
Вот медный таз на тагане-треноге Пристраивает бабушка к огню. И нет у пацанов предчувствия-тревоги, Что завтра все мы попадем в войну.
Нас дразнит дух клубничного варенья, Под ложку с пенкой тянутся ломти… Субботний вечер. Завтра – воскресенье. И не свернуть Историю с пути.
Субботний вечер, завтра воскресенье, – И жизнь пойдет другою колеей; И черной пеною фашистское вторженье Прокатится над нашею землей.
Еще не знаем – утро воскресенья Начнет отсчет военного пути, Где пот и кровь, и горечь отступлений, Где до Победы многим не дойти.
Мой старый городок! Названия всё те же, Но новые дома и новые жильцы… А мне мои друзья все видятся, как прежде: Со старого двора живые огольцы.
Преподаватель-волонтер Университета третьего возраста литературно-художественного факультета Дагаев Виталий Александрович Додати коментар
   Еще не вечер«Драм.кружок, кружок по фото, а мне еще и петь охота. А за кружок по рисованию тоже все голосовали. А болтать-то мне когда? Мне болтать-то некогда» МонологВо все века Была Фемидой, Музой и Звездою, Марией-матерью и Лыбедью-сестрою, Носительницей доброты, любви, И вечною дарительницей жизни, А вы, великие мужи, Презрев мои исконные деянья, Одели на меня стальное одеянье, И в руки дали щит и меч. Зачем? Чтоб вас, мужи, беречь? Чтоб неба синь мечом кромсать на тучки? Тут вы, мужи, дошли до ручки. Аве, Мария! Иноземцева Лариса Михайловна, студентка Университета третьего возраста Екскурсія в Верховну РадуНаше третє покоління Вчиться гарно і сумлінно Пізнаєм, що ще не вспіли Зараз ось яке є діло: Здоров’я створи сам!Таку назву має двадцятигодинний навчальний лекційно-практичний курс, що викладається на факультеті здорового способу життя в Університеті третього віку. Викладачі – подружжя Євгена і Ірени Ґолибарди – протягом багатьох років вивчають та використовують систему оздоровлення Кацудзо Ніші. ВЕТЕРРазгулялась нынче вьюга, заметелила. С неба вдруг стеклянным холодом повеяла. Замела в лесу дорожки мелкой крошкою, Белым пухом ветки елкам запорошила. Меж деревьев ветер воет и куражится, Если на дороге встретит - не отвяжется. Будет за руки хватать, одежды рвать, И до дома провожать тебя увяжется. Будет обнимать руками стылыми. Песни будет выть свои унылые. О любви своей шептать начнет. Поцелуями колючими к устам прильнет. А отвергнутый тобой, из дома изгнанный, Он завоет с новой силою неистовой. Будет ветками в твое окно стучать. Будет о тебе всю ночь мечтать. А к утру утихнет вьюга, в снег уляжется. День морозным солнцем улыбнется. Ветер сладко спит и ему кажется, Что тебя он встретит вновь, когда проснется.ДВОРИКЗакружили меня мысли, Вихрем в детство унесли. В мой любимый двор тенистый, Где мы в радости росли. Дом на Ветрова старинный, Под каштанами - скамья, Там соседи собирались После трудового дня. Дружно праздновали свадьбы, Провожали в мир иной. И на Пасху баба Фира Угощала всех мацой. Вот площадка с каруселью, Где играли малыши. Дяди Феди голубятня, Где мечтали мы в тиши. Храбрый кот по кличке «Заяц» С крысой вел жестокий бой. Весь в крови и с рваным ухом Свой трофей он нес домой. Во дворе играли в прятки, И в «индейцев», и в лапту. Там запущенные «змеи» Развевались на ветру. В зимний день на горку мчались, И гурьбой на всем ходу На портфелях вниз спускались В Ботаническом саду. Закружили меня мысли, Вихрем годы пронеслись. Но остался двор тенистый В моем сердце на всю жизнь. СОНУкутанный сизым туманомМой город еще сладко спит. И ветер в верхушках каштанов Баюкает, а не шумит. ПОКАЯННЯЗемле, прости!Що на шматки тебе порвали І з надр твоїх всю кров повипивали. Сонце, прости! Що вже не світиш, а печеш. І випікаєш наші рани і нам прощення не даєш. Гори, простіть! МЕЧТАЯ не хочу, чтоб дети умирали,Чтобы страдали матери скорбя; И в магазинах старики чтоб унижались, С рукой протянутой прося. Сторінка 1 з 2 |
|
