Увага! Відкрито в новому вікні. PDFДрукe-mail
Середа, 16 травня 2012, 10:43    |

Віктор Пилипишин: «Майбутнє Києва залежить від кожного з нас»

DSC_0068_127 травня Київ святкуватиме свій день. Для когось це звичайний вихідний, а для людей, яким небайдуже рідне місто, привід поглянути на його історію, оцінити сучасність та спрогнозувати майбутнє. Лідер громадського руху «Кияни передусім!» Віктор Пилипишин вважає, що завтрашній день столиці залежить від кожного киянина. Він переконаний – щоб повернути людям комфортний Київ не слід чекати благ згори, необхідно об’єднатися і спільно змінювати місто на краще.

 – Що особисто для Вас означає бути киянином?

– Це коли ти прокидаєшся, бачиш знайомий пейзаж за вікном і вкотре говориш собі, що звідси нікуди не поїдеш. Не тому, що тут живуть багатше, а десь бідніше чи навпаки. Не тому, що тут є більше можливостей, ніж деінде. Адже коли люблять людину, то керуються почуттями, які важко пояснити логічно. Так само з Києвом. В нашому  місті є безліч проблем, про них можна говорити годинами. Але це не заважає його любити. А ще бути киянином – це бажання аби твої діти жили в Києві. Адже коли довіряєш місту найцінніше, що в тебе є – це чогось варте. Врешті-решт потрібно вміти любити не себе в місті, а місто в собі. І тоді всі твої дії будуть спрямовані на те, щоб зробити Київ кращим. Так було зі мною, коли я був головою Шевченківського району. Так є сьогодні, коли ми об'єднали людей в потужний рух «Кияни передусім!». І так буде завтра, де б я не працював і чим би не займався.

– Для багатьох День Києва – це свято зі сльозами на очах. Вони згадують місто, яким воно було 30-40 років тому і не впізнають. Вам близькі ці почуття?

– Я вже 35 років у Києві, з них 20 – у Шевченківському районі. Тому добре пам'ятаю як було колись. У 16 років я приїхав до Києва,  працював учнем слюсаря на судноремонтному заводі.  Поділ і центр столиці були моїми улюбленими місцями. З ностальгією згадую магазин «Молоко» на Хрещатику, де завжди можна було випити чашку гарячого молока і з’їсти бублик. Місто було людяніше, комфортніше, добріше. Тоді перехожі один одному просто так посміхались. В деяких мікрорайонах люди один одного знали. Не втратилась ще традиція жити двором. Спробуйте сьогодні знайти щось подібне. Усі замкнуті, всі по своїх квартирах. Навіть зібрати мешканців дому на суботник у своєму ж дворі нелегко. Той Київ був чистішим, зеленішим, привітнішим. Він не був таким строкатим – без яскравих вивісок та неонової реклами, але був у ньому якийсь внутрішній дух, який тепер можна зустріти лише на деяких вулицях і в окремих кварталах.

Я зараз дивлюсь як готуються до Євро 2012 і згадую як готувалися до святкування 1500-річчя міста. Знаєте, тоді Київ був більш урочистим і затишним. Тоді відчувалася атмосфера справжнього свята, зараз місто більше нагадує велике незавершене  будівництво.

– Чому сталися такі разючі зміни?

– Просто останні 20 років ми не могли дати відповіді на одне запитання: «Який Київ врешті-решт ми хочемо побудувати?». В радянські часи все було більш-менш зрозуміло. Київ був просто великим містом і відповідно розвивався. Все змінилося в 1991 р., коли він став столицею незалеж-ної України. Наванта-ження на нього зросло, а от стратегії розвитку так і не з'явилося. Хтось хотів бачити його містом хмарочосів, хтось –

най-зеленішим міс-том Європи, хтось – туристичною Меккою. Управлінці між собою так і не домовились і від цього програли всі. Але краще пізно, ніж ніколи. Наприклад, я не хочу аби років через 20 наші діти заздрили тому Києву, який є сьогодні. Тому нам – киянам – треба сьогодні єднатися, щоб наступне покоління відчуло ту гордість за Київ, яку ми відчували у свій час.

– Тобто є ще шанс повернути той комфортний Київ?

– Не варто йти вперед, постійно озираючись назад. Наприклад, повернути місто 70-х неможливо з багатьох причин. Головна – ми живемо у зовсім іншій країні. Але це не означає, що мусимо змиритися з тим, що зараз відбувається в Києві. Перш ніж мріяти про глобальні зміни треба почати з себе. Багатьом необхідно навчитися банальних речей –

не викидати сміття повз смітник, дружелюбно ставитися до сусідів, не хамити людям.  Чому, наприклад, коли зайдеш в один під'їзд багатоповерхівки там чисто й охайно, а заглянеш у сусідній – і звідти хочеться швидше втекти? Очевидно, що в одному живуть люди, які люблять свій дім, люблять Київ, а в іншому –особи, яким на все плювати і вони готові до кінця життя борсатися у цьому бруді. Переконаний, що перших більше і саме вони подають приклад для змін.

– Що конкретно може зробити киянин, аби ці зміни сталися швидше?

– Є принаймні три рівні, на кожному з яких можна досягти результату. Наприклад, ваш двір захаращений сміттям. Одні роблять вигляд, що цього не помічають, а потім на кухнях клянуть владу. Інші домовляються з сусідами і виходять на кілька годин, щоб його прибрати. Це перший рівень. Ви невдоволені, що у вашому мікрорайоні на кожному кроці ларьки, не вивозять сміття або забудовують ваші двори та дитячі майданчики. Можна об'єднатися з ініціативними людьми і створити орган самоорганізації населення, щоб впливати на прийняття рішень у місті. Це другий рівень, на якому може діяти киянин. І, нарешті, в день виборів, місцевих, парламентських чи президентських можна поїхати на пікнік і потім бідкатись, що в нас все так погано.

А можна прийти на дільницю і зробити осмислений вибір. Тобто майбутнє Києва залежить від кожного з нас.

– Скоро вибори до Верховної Ради. Що Києву чекати від них? І що робити, аби депутати звернули увагу на проблеми киян?

– Ці вибори будуть особливі. Після десятирічної перерви в парламенті нарешті можуть з'явитися депутати, які представлятимуть інтереси нашого міста. Раніше ми обирали кота в мішку, бо голосували за партійні списки, навіть не знаючи, хто туди входить. Мали не парламент, а армію солдатів партії. Вони боялися і звітували своїм партійним босам, а не виборцям. Згадайте, що хорошого цей парламент зробив для Києва? Особисто я пам'ятаю тільки суми величезних вилучень до державного бюджету і трикратну відмову розглядати питання про відставку Черновецького. Я сам побув депутатом тільки півроку і склав повноваження. Зрозумів – у цьому парламенті мені робити нічого. Тепер половина складу Верховної Ради складатиметься з представників територій, обраних за мажоритарними округами. У Києва буде 13 представників, свій представник буде й від Шевченківського району. Вони зможуть зробити так, щоб ці території краще фінансувалися, щоб місцевим громадам дали більше повноважень, щоб громадяни мали вплив на прийняття рішень не тільки під час виборів, але й в міжвиборчий період. І головне – вони працюватимуть на киян, а не на партійних босів. Звичайно, якщо самі кияни не полінуються прийти на вибори і зробити правильний вибір.

– Яким ви бачите Київ років через 50 і що побажаєте киянам напередодні дня міста?

– Для мене Київ майбутнього це передусім комфортне місто для душі. Місто, яким варто пишатися, місто, з якого беруть приклад. Можна перераховувати конкретні речі – це й чистота вулиць, і відсутність пробок, доступність шкіл, дитсадків, лікарень і багато іншого. Та найголовніше – тут житимуть люди, які будуть патріотами свого міста, готові його захищати, готові відповідати за свої дії. Це досяжний ідеал. Бажаю, щоб ми – кияни – нарешті об'єдналися заради змін. Якщо не заради себе, то хоча б заради наших дітей, щоб вони жили в Києві нашої мрії.

 
АДРЕСНА ПРОГРАМА ДІЙ ВІКТОРА ПИЛИПИШИНА
Передвиборча програма Віктора Пилипишина
приймальні
 

Голосування

Чи готові ви взяти участь у експерименті – скинутися грошима, найняти іноземну кампанію і зробити кілька кілометрів дорожнього покриття? Таким чином, ми побачимо, чи реально зробити дорогу якісно і надовго, якщо робити її без «відкатів» і «на совість»




Результати
 
 
 
Університет третього віку

 

Відео

  

 

Останні коментарі

 

Творчість передусім!

Монолог

Во все века

Была Фемидой, Музой и Звездою,

Марией-матерью и Лыбедью-сестрою,

Носительницей доброты, любви,

И вечною дарительницей жизни,

А вы, великие мужи,

Презрев мои исконные деянья,

Одели на меня стальное одеянье,

И в руки дали щит и меч.

Зачем? Чтоб вас, мужи, беречь?

Чтоб неба синь мечом кромсать на тучки?

Тут вы, мужи, дошли до ручки.

Аве, Мария!

Иноземцева Лариса Михайловна, студентка Университета третьего возраста

Детальніше...    |   П'ятниця, 15 квітня 2011, 11:01
   
 

Корисні посилання

Персональний сайт Віктора Пилипишина

Блог Віктора Пилипишина на УП

 

Розсилка

 

Iм'я:

 

e-mail:

 

Вiдписатись

 
 
Форум активних Киян Форум активних киян Моє місто Моя карьера Мої розваги Спорт та туризм Моє авто Моя дача Смачненьке та корисне
Гаряча лінія
Телефон гарячої лінії громадського руху Кияни передусім!